Найцікавіше в «Поцілунку Беатріс» — не сама поїздка молодої акушерки в анатолійське село, а те, як чужа людина повільно вчиться дихати в ритмі замкненого жіночого світу. Це короткий метр, але в ньому відчувається повноцінне життя: насторожені погляди, мовчазні правила, дистанція, яку не подолати одним добрим наміром. Режисерка Ezgi Ay працює дуже делікатно, без гучних драматичних жестів, і саме тому історія звучить чесно. Тут важливі не великі події, а дрібні зміни — інтонація, довіра, присутність поруч. Gülsen Tuncer та Ezgi Ay тримають фільм на внутрішній напрузі характерів, коли кожен крок до прийняття має вагу. Турецький контекст не перетворюється на екзотику: село показане як живий простір зі своїми межами, звичаями й жіночою солідарністю, до якої ще треба дорости. «The Midwife / Sage femme» залишає по собі тихий, зосереджений настрій і відчуття крихкої людської близькості.