Найцікавіше тут — кут зору: події показані буквально очима золотої рибки, яка опиняється всередині дивного наукового експерименту. І ця ідея працює не як одноразовий жарт, а як основа для короткої, дуже рухливої фантастичної комедії. Норвезька стрічка Томаса Переса-Папе грається з «теорією золотої рибки» та легко підморгує теорії відносності Ейнштейна, не перетворюючи все на суху інтелектуальну вправу. Навпаки — фільм живий, химерний і трохи абсурдний у хорошому сенсі.
Формат 360 додає окремого шарму: простір навколо не просто існує, а стає частиною жарту й самого сприйняття історії. Sebastian Haugelund і Kristine Lauritzen вбудовані в цю гру дуже природно, без зайвого пафосу, ніби й самі не до кінця певні, куди заведе експеримент. Через короткий метраж фільм не розтягує ідею, а влучно відпрацьовує її до фіналу. «Золота рибка» лишає по собі легкий, дотепний настрій і відчуття кумедної наукової пригоди.