Найсмішніше в «Блакитноокому Міккі» те, як респектабельне життя може розсипатися від одного, здавалося б, простого «так». Герой Г’ю Ґранта — англійський аукціоніст, людина манер, пауз і ввічливих усмішок, але поруч із родиною його коханої ці звички раптом стають майже екстремальним спортом. І саме на цьому контрасті фільм 1999 року грає найкраще: британська стриманість стикається з мафіозною родинною логікою, де будь-яка послуга має наслідки.
Тут багато легкої кримінальної метушні, незручних розмов і романтики, яка постійно опиняється під тиском чужих правил. Г’ю Ґрант працює у звичному для себе ключі — розгубленість, самоіронія, чарівність на межі паніки. Поруч із ним Jeanne Tripplehorn додає історії м’якості, а James Caan і Burt Young приносять той самий нью-йоркський мафіозний темперамент, без якого ця комедія не мала б потрібного смаку. IMDb 5.9 чесно натякає: це не велика класика, а радше невимушена кримінально-романтична пригода з духом кінця 90-х. Настрій у стрічки легкий, іронічний, з присмаком авантюри.