Лондон тут ніби дихає туманом і підозрою: достатньо одного дивного постояльця, щоб звичайний дім перетворився на місце, де кожен погляд має вагу. «Квартирант» Альфреда Гічкока, знятий у 1927 році, і сьогодні відчувається напрочуд живим — не через гучні повороти, а через нерв, який поступово стискає простір між героями. Господиня будинку починає підозрювати нового мешканця у зв’язку з серією вбивств жінок у Лондоні, і далі стрічка працює саме на цій тривожній невизначеності.
Ivor Novello грає так, що в його мовчанні більше запитань, ніж у будь-яких поясненнях. Поруч із ним June Tripp, Marie Ault, Arthur Chesney та Malcolm Keen формують дуже точну людську реакцію на страх: цікавість, недовіру, поспішні висновки. Це ще німе кіно, але Гічкок уже мислить кадром як майстер детективної інтриги — зі світлом, тінями, сходами, вікнами й обличчями, які раптом здаються небезпечними. У цій британській кримінальній драмі найсильніше працює не сам злочин, а відчуття, що небезпека оселилася зовсім поруч. Настрій у фільму холодний, густий і майже сновидний.