Найцікавіше тут те, як майже абсурдна ідея про «структуровану воду» раптом починає звучати небезпечно серйозно. «Смак пристрасті» Матісса Кази грає саме на цій межі: смішне поруч із тривожним, а іронія — зовсім близько до людської довірливості. Фільм 2022 року, знятий у Латвії, рухається за журналістським розслідуванням, але не перетворюється на суху схему з викриттями. Тут важливі інтонації, погляди, дивакуваті переконання і те, як легко вони вкорінюються в повсякденності.
Vilis Daudzins, Iveta Pole, Andris Keiss, Alise Dzene та Gerds Laposka існують у кадрі дуже природно, без театрального натиску, через що навіть найнезручніші сцени працюють точніше. Комедійні моменти не збивають драматичний нерв, а навпаки роблять його відчутнішим. IMDb дає стрічці 6.7, і це саме той випадок, коли цифра мало говорить про її характер: фільм бере не гучними поворотами, а уважним спостереженням за людьми, які шукають сенс там, де хтось уже навчився на цьому заробляти. Після перегляду лишається трохи гіркуватий, іронічний настрій.
