Сніг, голод і золото тут існують поруч із дивовижно легкою усмішкою — саме на цьому контрасті й тримається «Золота лихоманка». Чарльз Чаплін бере суворий Клондайк 1890-х, де люди йдуть по багатство крізь холод і виснаження, і перетворює його на людяну, кумедну й трохи щемку пригоду. Його герой, самотній шукач удачі, постійно балансує між безглуздими випадковостями, дрібними приниженнями та дуже простим бажанням бути поміченим. А ще — закохується в дівчину, яку бачить у танцювальній залі, і ця лінія додає стрічці м’якої мелодраматичної нотки.
Попри поважний 1925 рік, фільм не сприймається музейним експонатом. У ньому є ритм, точність жесту й той особливий chaplin-івський сум, коли смішне раптом стає болючим. Пригодницький запал, вестернова фактура й комедія працюють не окремо, а як одне ціле. Поруч із Чапліном у кадрі з’являються Mack Swain, Tom Murray, Henry Bergman і Malcolm Waite, але саме Чаплін задає тон кожній сцені. IMDb 8.1 тут виглядає цілком закономірно: це кіно з теплим, іронічним і трохи мрійливим настроєм.