Найцікавіше тут не саме кохання, а те, як воно весь час натикається на чужі правила, пам’ять про минуле й різницю між двома світами. «Кохання — це лиш мить» Мустафи Котана будується саме на цьому терті: почуття з’являється не в зручний момент і не між «правильними» людьми. Рюзгар і Хаяль тягнуться одне до одного, хоча за ними стоять різний досвід, різне середовище й тіні того, що вже сталося раніше. Через це стрічка рухається не до казки, а до емоційно крихкого стану, де кожен крок має вагу.
У кадрі — знайомий для турецької мелодрами нерв, але без зайвої солодкавості. Cakal і Nilsu Berfin Aktas грають пару, в якій відчувається не лише пристрасть, а й втома, страх, внутрішній спротив. Поруч з ними з’являються Tuana Naz Tiryaki, Recep Usta та Deniz Sarikas, додаючи історії побутового тиску й соціального контексту. Це кіно про близькість, яка дається дорого, і про минуле, що не відпускає, навіть коли дуже хочеться почати спочатку. Настрій у фільму тихий, сумний і трохи болісний.