Найцікавіше тут не сам ювілей, а те, як святкування 70-річчя перетворюється на нервовий розтин цілої епохи. «По той бік надії» працює як гірка, подекуди колюча драма про режисера-легенду, який показує незавершений авангардний фільм і водночас змушений відбиватися від настирливих прихильників, журналістського галасу та незручних запитань про зниклого виконавця головної ролі. У цій історії важливі не стільки відповіді, скільки паузи, погляди й відчуття, що вечір ось-ось піде шкереберть.
Стрічка 2018 року, пов’язана з ім’ям Орсона Веллса, має особливий ритм: вона рухається уривками, ніби хапає випадкові фрази, обличчя, спалахи камер і чужі оцінки. У кадрі з’являються Джон Г’юстон, Оя Кодар, Пітер Богданович, Сьюзен Страсберг, Норман Фостер — і кожен додає цій вечірці ще трохи втоми, іронії та прихованого роздратування. IMDb дає фільму 6.6, вікове обмеження — 18+, і це цілком відчувається: тут дорослий, різкий тон без спроб щось пом’якшити. Після перегляду лишається настрій пізньої ночі, коли за гучними тостами вже чутно самотність.