Найцікавіше в «Полліанні» те, як дитяча звичка шукати світло в будь-якій ситуації звучить майже як виклик для цілого міста. У стрічці Девіда Свіфта 1960 року ця ідея працює не як солодка казка, а як жива розмова про втому, образи й людей, які давно відвикли дивитися одне на одного з теплом. Hayley Mills грає дівчинку з такою щирістю, що поруч із нею навіть суворі дорослі персонажі починають розкриватися інакше. Акторський склад тут взагалі дуже точний: Jane Wyman, Richard Egan, Karl Malden, Nancy Olson додають історії ваги й людяності, без зайвого пафосу.
Фільм рухається легко, з м’яким гумором, але не ховається від драматичних нот. У ньому відчувається американське кіно початку 60-х — неквапливе, уважне до деталей, до інтонацій, до маленьких змін у серцях героїв. IMDb 7.4 тут виглядає цілком заслужено: це сімейна річ, яка говорить просто, але не примітивно. «Полліанна» залишає по собі тихий, світлий настрій і відчуття, ніби світ усе ж можна трохи зігріти добрим словом.