Найцікавіше тут навіть не мистецтво саме по собі, а те, як одна приватна колекція раптом перетворюється на карту змін у цілій країні. Документальний фільм Michael Schindhelm дивиться на Китай через постать швейцарця Uli Sigg — дипломата, бізнесмена, колекціонера й уважного свідка епохи після Мао. Його історія звучить не як суха лекція про культурну політику, а як розмова про владу, пам’ять і ціну відкритості. Особливо цікаво спостерігати, як поруч із ним з’являються реальні голоси сучасного китайського мистецтва, зокрема Ai Weiwei, а також люди, пов’язані з формуванням цієї унікальної збірки. Стрічка 2016 року не поспішає, зате дає відчути масштаб: від економічних рішень до музейних залів Гонконгу, куди має перейти більша частина колекції для M+. Це кіно не про гучні жести, а про уважний погляд на те, як культура фіксує переломні моменти історії. Після перегляду лишається спокійний, трохи задумливий настрій.