Найцікавіше тут те, що про кіно говорять не з безпечної відстані, а ніби зсередини кадру. Славой Жижек у «Кіногіді збоченця» не просто розбирає відомі фільми — він буквально заходить у їхній простір і витягує на поверхню те, що зазвичай лишається десь під шкірою сцени: бажання, страх, одержимість, приховану логіку образів. Стрічку Sophie Fiennes 2006 року дивишся як інтелектуальну провокацію, де документальне кіно раптом набуває азарту справжнього кінопригодництва. Жижек тут один, але його присутності більш ніж достатньо: він іронічний, різкий, захоплений власною думкою, а його психоаналітичні заходи в класичні стрічки звучать то дотепно, то майже зухвало. Це не суха лекція і не академічний конспект, а жива розмова з кінематографом, у якій кожен знайомий кадр може відкритися зовсім інакше. Фільм лишає по собі бадьорий, трохи хуліганський настрій і сильне бажання переглянути улюблену класику новими очима.