Найстрашніше тут не сама отрута, а звична склянка води, після якої місто повільно починає жити за новими правилами страху. «Спрага» Білла Нортона грає саме на цьому нерві: небезпека невидима, буденна і тому особливо неприємна. У центрі подій — інженер-хімік, який щойно переїхав і майже одразу опиняється в ситуації, де знання важать більше за статус чи знайомства. Поки люди вмирають від спраги, випивши заражену воду, часу на довгі пояснення не лишається.
Фільм 1998 року працює як стриманий трилер із відчутним присмаком телевізійної драми: без зайвого блиску, зате з конкретною загрозою, яку легко уявити поруч. Adam Arkin добре тримає цю історію на собі, а Joely Fisher і Giancarlo Esposito додають живої людської реакції там, де все могло звестися до сухої схеми катастрофи. «Thirst» не намагається вразити масштабом — він чіпляє саме крихкістю звичного порядку, коли навіть вода перестає бути порятунком. Настрій у стрічки тривожний, сухий і майже лихоманковий.