Найнеприємніше тут навіть не саме викрадення, а відчуття повної ізоляції, коли звичний літній день у червні 1988-го раптом ламається навпіл. «У будинку» Гебріела Каррера працює саме через цю крихкість: двоє молодих закоханих, Гезер і Стів, опиняються в пастці, де кожна дрібниця починає здаватися загрозою. Фільм не поспішає сипати відповідями й довго залишає глядача в незнанні — хто стоїть за викраденням і чого насправді хоче. Через це напруга не кричить, а повільно просочується в кожну сцену.
Lindsay Jean Smith і Ryan Kotack грають пару без зайвого пафосу, по-людськи, і саме тому їхній страх відчувається ближчим. Окремо варто згадати Henry Rollins: сама його присутність додає стрічці тривожного присмаку. За IMDb у фільму скромні 4.3, але це той випадок, коли цікавіше не чекати великого розмаху, а налаштуватися на камерний, нервовий трилер із присмаком чужого дому, де все здається неправильним. Настрій у стрічки глухий, липкий і дуже недобрий.