Найцікавіше в «Сірано де Менільмонтан» — не сама романтична інтрига, а те, як вона розіграна в дусі легкої французької комедії, де слова важать не менше, ніж вчинки. Уже з назви відчувається гра з класичним образом Сірано, але Марк Анджело не перетворює це на музейну вправу: стрічка рухається жваво, з іронією, побутовими незручностями й м’яким абсурдом, який Франція вміє подавати особливо невимушено. Тут багато залежить від інтонації, поглядів і того, як персонажі ховають справжні почуття за дотепністю. François Morel чудово вписується в цю манеру, а поруч із ним Claire Borotra, Xavier Deluc, Maria Pacôme та Grégori Baquet додають історії потрібного ритму й людського тепла. Це кіно 2005 року не намагається вразити масштабом — його сила в дрібних комічних зіткненнях, у шармі паризького настрою й у делікатній грі навколо самооцінки, симпатії та незручної щирості. Після перегляду лишається легкий, усміхнений настрій із ноткою романтичної меланхолії.