Найприємніше в «Передати у спадок» те, що тут літо зовсім не означає спокій. У родині Паркерів спека лише підкреслює дрібні катастрофи, образи, дитячі витівки й дорослі клопоти, які з боку виглядають кумедно, а всередині сім’ї — як подія вселенського масштабу. Це продовження «A Christmas Story», тільки замість різдвяної метушні тут сонце, подвір’я, домашні сварки й той самий погляд на буденність, де кожна дрібниця легко перетворюється на пригоду.
Bob Clark знімає цю історію без поспіху, з увагою до характерів і сімейної хімії. Charles Grodin додає фільму сухуватої іронії, Mary Steenburgen — тепла, а юний Kieran Culkin чудово вловлює настрій дитинства, коли літо здається безкінечним, а будь-яка заборона — особистою драмою. Стрічка 1994 року не намагається вразити масштабом: вона працює через впізнавані сцени, незручні моменти й домашній хаос, який з роками навіть милішає. IMDb 5.6 тут радше цифра збоку — важливіше, що кіно лишає дуже живе, трохи бешкетне й затишне відчуття.