Найцікавіше у «Вдовиній грі» — не сама онлайн-знайомість, а те, як швидко романтична увага починає скидатися на пастку. Фільм Білла Коркорана грає на дуже сучасному страху: ти ніби бачиш людину, листуєшся з нею, довіряєш, але за приємною усмішкою може ховатися зовсім інше життя. Головна героїня — жінка, яка звикла тримати все під контролем і будувати кар’єру без сентиментів. Після втрати чоловіка вона дозволяє собі новий зв’язок, і саме тут історія різко темнішає.
Наталі Браун добре передає стан, коли обережність бореться з потребою знову відчути близькість. Gray Powell додає потрібної двозначності: у його персонажі є і шарм, і щось тривожне, що не дає розслабитися. Поруч з ними Jamie Spilchuk, Erin Agostino та Sima Sepehri підтримують ритм цієї канадської історії без зайвого мелодраматизму. IMDb у стрічки скромний, але як камерний трилер на вечір вона працює саме завдяки недовірі, що повільно просочується в кожну сцену. Настрій тут холодний, нервовий і трохи параноїдальний.