Найцікавіше в «Дай п’ять» те, як фільм 1973 року свідомо відходить убік від гучної, агресивної моди свого часу й дивиться не на вулицю, а в дім. Тут усе крутиться навколо родини, де батько-перукар звик керувати кожним словом і кожним жестом, але домашній порядок раптом починає тріщати. І саме в цих сварках, образах, дрібних побутових сценах народжується жива комедія — не плакатна, а дуже людяна.
Oscar Williams знімає стрічку скромно, без зайвого блиску, зате з відчуттям ритму й характерів. Leonard Jackson у ролі владного глави сім’ї задає тон, а поруч із ним Godfrey Cambridge, Clarice Taylor, Virginia Capers і Glynn Turman додають історії темпераменту, теплоти й колючого гумору. Це кіно працює не за рахунок ефектів, а через інтонації, суперечки за столом, кумедні зіткнення поколінь і впізнавану домашню напругу. IMDb дає йому 6.4, і в цьому є логіка: стрічка бере не масштабом, а чесністю. Після перегляду лишається настрій легкої іронії, сімейного галасу й теплої ностальгії.