У «Хакерах» 1995 року комп’ютери виглядають не як офісні коробки, а як портал у окрему субкультуру — з нічними вилазками, зухвалими псевдонімами і відчуттям, що кілька натискань клавіш можуть перевернути реальність. Iain Softley ловить саме цей нерв дев’яностих: час, коли інтернет ще здавався територією свободи, а підлітки в ньому — трохи рок-зірками, трохи порушниками правил. Із цього настрою виростає кримінальна історія про вірус і змову, яка може обернутися катастрофою для п’яти нафтових танкерів.
Jonny Lee Miller та Angelina Jolie додають фільму енергії й характеру, а Jesse Bradford, Matthew Lillard і Laurence Mason роблять компанію живою, галасливою, місцями навіть хаотичною — саме такою, якою й має бути юна команда, що лізе туди, куди не слід. Тут є трилер, драма і легка романтична іскра, але найкраще працює атмосфера: кислотні барви, техно-ритм, наївна, зате щира віра в цифровий бунт. «Хакери» сьогодні дивляться як стильна капсула епохи — трохи кумедна, трохи зухвала, з настроєм нічної свободи й молодого азарту.