Найсмішніше тут те, що на курси керування гнівом потрапляє не вибуховий псих, а чоловік, який усе життя радше ковтає роздратування, ніж показує його вголос. Саме на цьому контрасті Peter Segal і будує комедію: спокійний, затиснутий Дейв Базнік раптом опиняється поруч із викладачем, чия «терапія» більше схожа на витончене знущання. Jack Nicholson грає з тією самою хижою усмішкою, від якої неможливо відвести погляд, а Adam Sandler вдало працює не через звичну метушню, а через нервову розгубленість і накопичений сором. Їхні сцени разом — це постійне зіткнення двох темпераментів, де незручність швидко перетворюється на абсурд. Поруч додають живості Marisa Tomei, Luis Guzmán і Allen Covert, тож фільм не застрягає в дуеті, а розгортає цілу низку кумедних ситуацій. «Контроль над гнівом» 2003 року не намагається бути тонкою сатирою — він працює простіше й нахабніше, зате дуже чітко ловить момент, коли буденне приниження стає вибухово смішним. Настрій у стрічки легкий, бешкетний і трохи безсоромний.