Найсмішніше тут те, що Джуніор раптом перестає бути абсолютним чемпіоном із дитячих капостей. У «Проблемній дитині 2» 1991 року в нього з’являється суперниця — дівчинка, поруч з якою навіть його витівки вже не здаються межею батьківського жаху. Саме на цьому зіткненні й тримається весь настрій фільму: не на моралізаторстві, а на безперервному ланцюгу дрібних катастроф, незручних знайомств і дорослих, які раз по раз втрачають контроль над ситуацією.
Браян Левант знімає цю історію легко, майже по-мультяшному, тому хаос тут не дратує, а працює як чиста комедія. Джон Ріттер знову дуже влучний у ролі батька, який щиро намагається впоратися з сином і власним особистим життям, а Майкл Олівер зберігає ту саму нахабну енергію, через яку Джуніор колись і запам’ятався. Поруч — Jack Warden, Laraine Newman та Amy Yasbeck, і кожен додає цій сімейній історії потрібної метушні.
IMDb тут скромний, але фільм бере не оцінками, а своїм безсоромно пустотливим характером. Настрій у стрічки бешкетний, галасливий і дуже легкий.