Найцікавіше в «Тихій гавані» — не сама таємниця, а те, як вона просочується в кожен спокійний кадр. Маленьке прибережне містечко Саутпорт у Північній Кароліні виглядає майже листівкою: сонце, вода, тихі вулиці, привітні люди. Але поруч із цією м’якою красою весь час відчувається тривога, ніби минуле ось-ось наздожене. Саме на цьому контрасті Лассе Гальстрем і будує фільм 2013 року — десь між мелодрамою, драмою і дуже приземленим трилером.
Головна героїня приїздить сюди з багажем, про який не хоче говорити, і поступово зближується з вдівцем, якого грає Josh Duhamel. У Julianne Hough вийшла стримана, закрита героїня, за якою цікаво спостерігати саме в дрібницях: у паузах, поглядах, небажанні довіряти. Cobie Smulders додає історії ще одну важливу емоційну ноту, без зайвого натиску.
«Safe Haven» працює не гучними поворотами, а відчуттям крихкого спокою, який легко зруйнувати. Це кіно про страх, близькість і шанс почати заново, з м’яким, трохи задумливим післясмаком.