Найцікавіше в «Пляшковій ракеті» не саме пограбування, а те, з якою серйозністю за нього беруться люди, які явно не створені для кримінального життя. У цьому й народжується особливий тон дебютного фільму Wes Anderson: незграбний, трохи сумний, дуже живий. Троє друзів вигадують просту справу й швидко опиняються в ситуації, де амбіції значно більші за реальні можливості. Із цього виростає не стільки кримінальна історія, скільки уважний погляд на дружбу, юнацькі ілюзії та бажання втекти від буденності.
Luke Wilson і Owen Wilson тут ще зовсім ранні, але вже з тією впізнаваною легкою інтонацією, яка робить навіть дивні вчинки героїв по-людськи зрозумілими. Поруч із ними Ned Dowd, Shea Fowler і Haley Miller додають стрічці потрібної фактури. Фільм 1996 року не поспішає, дозволяє сценам дихати й ловить комедію не в жарті, а в паузах, поглядах і невпевнених рішеннях. IMDb 6.9 тут виглядає чесно: це не гучний хіт, а камерна, трохи авантюрна й дуже тепла річ. Після перегляду лишається настрій легкої меланхолії з усмішкою.