Найприємніше в «Ночі страху» те, як буденний американський передміський затишок раптом починає здаватися пасткою. Поруч оселяється новий сусід, і підліток Чарлі Брюстер помічає в ньому щось надто хижe, щоб списати на дивакуватість. Коли ніхто не вірить його підозрам, він шукає допомоги у ведучого телевізійного шоу жахів — актора, який на екрані вправно боровся з нечистю, а в реальному житті зовсім не схожий на героя. Саме на цьому контрасті фільм Тома Голланда грає особливо смачно.
Стрічка 1985 року працює не лише як історія про вампіра по сусідству, а й як дотепна гра з образами класичних хорорів. Кріс Сарандон робить свого персонажа небезпечно привабливим, Вільям Рагсдейл добре передає нервову впертість Чарлі, а Родді Макдавелл додає фільму іронії та людяності. Тут є кров, напруга, практичні ефекти старої школи й той самий присмак нічного телебачення 80-х, коли страшне й трохи смішне ходять поруч. «Ніч страху» залишає після себе настрій азартної, темної й дуже кінематографічної ночі.