Найсмішніше в «Американській мрії» те, як телевізійний блиск і політичний абсурд тут дивляться одне в одного, мов у дзеркало. Paul Weitz бере формат музичного шоу талантів і влаштовує з нього їдку сатиру: на культ знаменитостей, на телебачення, яке давно живе за власними правилами, і на публічний образ влади. Особливо добре це працює завдяки Hugh Grant — його самозакоханий ведучий настільки слизький і чарівний водночас, що відвести погляд важко. Поруч Dennis Quaid у ролі президента, який намагається підлатати репутацію, Mandy Moore, Willem Dafoe та Chris Klein додають цій історії ще більше нервової, майже гротескної енергії.
Фільм вийшов у 2006 році, і в ньому дуже відчутний дух тієї епохи — реаліті-шоу, політичний піар, медійна істерика. Але жарти й досі влучають, бо механіка публічного видовища майже не змінилася. Тут є музика, колючий гумор і відчуття, що все ось-ось піде не за сценарієм. Настрій у стрічки химерний: яскравий, саркастичний і з легкою присмаком безумства.