Найцікавіше у «Великому Ґетсбі» 1974 року — не розкішні вечірки й не блиск маєтків, а дивне відчуття порожнечі, яке проступає крізь усю цю красу. Джек Клейтон знімає Америку достатку так, ніби вона вже трохи втомилася від власного блиску. І саме в цій атмосфері з’являється загадковий сусід, що притягує до себе погляди й чужу цікавість сильніше, ніж будь-який скандал.
Роберт Редфорд грає Ґетсбі стримано, без зайвого пафосу, і від цього образ працює ще точніше: за бездоганною поставою весь час відчувається крихка одержимість минулим. Мія Ферроу додає історії нервової ніжності, а Брюс Дерн і Карен Блек добре підсвічують світ, де почуття давно змішалися з амбіціями, грошима й самообманом. Це не поспішна мелодрама, а уважно вибудувана драма про ілюзії, статус і те, як одна втрата може визначити все життя.
Фільм має рейтинг IMDb 6.4, але його сила не в цифрах, а в інтонації: сумній, елегантній, трохи відстороненій. Після перегляду лишається настрій тихої розкоші з гірким присмаком.