Найцікавіше в «Софія-Антиполіс» — контраст між курортним сонцем Французької Рив’єри й тривогою, яка повзе крізь кожен кадр. Тут технополіс, задуманий як простір успіху й майбутнього, виглядає майже примарно: красиві фасади, тиша, відчуття чужості й страху, що ховається просто під шкірою цього місця. Virgil Vernier не женеться за звичним драматичним ритмом, а складає фільм із п’яти доль, які поступово вимальовують присутність Софії — молодої жінки, чия історія відлунює в інших людях.
У кадрі з’являються Dewy Kunetz, Sandra Poitoux, Hugues Njiba-Mukuna, Bruck і Lilith Grasmug, і кожен додає цій мозаїці окремий нерв. Стрічка 2018 року працює не через гучні події, а через атмосферу: оманливе світло, соціальну напругу, дивне відчуття, ніби реальність ось-ось дасть тріщину. IMDb 6.2 тут цілком у дусі самого фільму — це не просте кіно на вечір, а занурення в неспокійний, холоднуватий стан. Після перегляду лишається настрій тихої тривоги й сонячної, майже хворобливої порожнечі.