Найцікавіше в «Ягуарі» те, як абсолютно земна, майже побутова комедія раптом звертає в бік шаманських видінь, джунглів і давніх страхів. Francis Veber будує фільм на контрасті: двоє французів, які ніби потрапили не у свою історію, змушені летіти до Південної Америки, бо йдеться не просто про подорож, а про порятунок душі місцевого шамана від темних сил. І ця дивна зав’язка працює саме завдяки легкому, трохи іронічному тону.
Jean Reno тут особливо доречний: його присутність додає історії ваги, навіть коли все навколо балансує на межі авантюри й фарсу. Patrick Bruel добре підхоплює ритм, а екзотичне тло з ритуалами, переслідуваннями та небезпекою не дає стрічці загрузнути в одній інтонації. Це кіно 1996 року не намагається здаватися серйознішим, ніж є, і саме тому його легко прийняти на його умовах. Тут є кумедні зіткнення характерів, трохи містики, трохи дорожньої пригоди і відчуття старого французького кіно, яке дозволяє собі бути химерним. Настрій у фільму живий, пригодницький і з легкою усмішкою.