Найсмішніше у «Великому таткові» те, як дитина раптово стає дзеркалом для дорослого, який сам ніяк не подорослішає. Герой Адама Сендлера — ледачий випускник юридичного, що хапається за батьківство з дуже сумнівної причини: хоче вразити дівчину. І, звісно, все одразу летить шкереберть. Але фільм не зводиться до набору жартів про невдалого опікуна. Тут добре працює саме контраст між інфантильністю Сонні та прямолінійною дитячою логікою, яка швидко розставляє все по місцях.
Dennis Dugan знімає цю історію легко, без зайвого тиску на емоції, тому комедійні сцени не заважають моментам, де раптом стає трохи щемко. Поруч із Сендлером органічно виглядають Joey Lauren Adams і Jon Stewart, а близнюки Cole та Dylan Sprouse додають фільму живої, не награної енергії. «Big Daddy» 1999 року не намагається здаватися глибшим, ніж є, але чесно ловить момент, коли безвідповідальність стикається з потребою про когось подбати. Настрій у стрічки теплий, кумедний і трохи ностальгійний.