Найтривожніше тут не примара і не раптові видіння, а те, як близька людина раптом починає говорити й рухатися чужим життям. У «Мамо, можна?» цей зсув відчувається майже фізично: наречена Емметта, Аня, після смерті його матері ніби впускає в себе її присутність, і звичайний побут перетворюється на нервову пастку. Фільм Laurence Vannicelli грає не стільки на різких ефектах, скільки на психологічному дискомфорті, коли незрозуміло, де закінчується травма і починається щось по-справжньому моторошне. Kyle Gallner добре тримає цю історію на внутрішньому надриві, а Holland Roden додає сценам потрібної двозначності: в її поведінці одночасно є вразливість і щось лякаюче знайоме. Це камерний американський трилер 2023 року, у якому жах народжується з пам’яті, провини й родинних ран, що не загоїлися вчасно. Поруч із Gallner і Roden з’являються Chris Mulkey, Robin Winn Moore та Michael Giannone. Настрій у стрічки густий, неспокійний і трохи гарячковий, ніби поганий сон, від якого не виходить одразу прокинутися.