Париж тут пахне не листівками, а ніччю, димом і музикою, від якої в сімнадцять здається, ніби життя ось-ось почнеться по-справжньому. «Стелла в Парижі» Сільві Верейд переносить у Францію 80-х, де легендарний клуб Bains Douches стає для дівчини не просто місцем втечі, а територією дорослішання. Поки однолітки зосереджені на навчанні, Стелла намацує себе серед гучних вечірок, нових знайомств і домашнього безладу: батько пішов до іншої жінки, мати загрузла у власній депресії, а майбутнє вже вимагає відповіді.
Flavie Delangle грає без надриву й прикрас — саме так, як часто й виглядає юність, коли всередині одночасно сором, цікавість, злість і захват. Поруч із нею Marina Foïs, Benjamin Biolay, Louise Malek і Prune Richard додають історії живого ритму. Це кіно не поспішає з висновками: у ньому є і легкість музичної пригоди, і гіркота сімейної драми, і кумедні, незграбні моменти, без яких не буває перших великих змін. Після перегляду лишається відчуття теплої меланхолії й нічної свободи.