Найцікавіше в «Нефаріусі» те, як фільм майже не виходить за межі розмови, але від цього стає лише тривожніше. Засуджений серійний убивця в день страти проходить психіатричну оцінку і спокійно заявляє: він не людина, а демон. Далі починається не стільки допит, скільки виснажливий двобій — словами, паузами, поглядами. І саме в такому камерному форматі стрічка працює найкраще.
Sean Patrick Flanery тут задає тон усьому фільму: його герой лякає не криком чи різкими рухами, а інтонацією, впевненістю і дивною передбачуваністю. Jordan Belfi грає психіатра, який спершу тримається за професійну дистанцію, але поступово ця розмова починає тиснути на нього зсередини. У «Нефаріусі» драма, психологічний трилер і жахи зібрані не навколо кривавих сцен, а навколо морального вибору, віри, страху і спокуси.
IMDb дає фільму 6.4, і це якраз той випадок, коли стрічка чіпляє не масштабом, а напруженим діалогом і важкою атмосферою. Настрій тут густий, похмурий і дуже незатишний.