Найкраще в «Пізньому вечорі з дияволом» те, як звичайне телешоу поволі перетворюється на щось зовсім неконтрольоване. Ефір 1977 року, студійне світло, усмішки ведучого, публіка, яка чекає видовища, — і відчуття, що все ось-ось зламається просто перед камерою. Саме ця форма працює тут особливо сильно: жах народжується не в темному будинку чи покинутій лікарні, а в яскравому телевізійному просторі, де кожен жест видно зблизька.
David Dastmalchian дуже точно тримає образ людини, яка мусить контролювати ефір, навіть коли реальність починає вислизати з рук. Поруч із ним Laura Gordon, Ian Bliss, Fayssal Bazzi та Ingrid Torelli додають сценам потрібної нервовості й дивної правдоподібності. Фільм не поспішає сипати жахами без пауз: він грає на ритмі прямої трансляції, на незручних мовчанках, на поглядах, які затримуються трохи довше, ніж треба.
За IMDb стрічка має 7 балів, і це якраз той випадок, коли ідея подачі запам’ятовується не менше, ніж окремі страшні моменти. Настрій тут густий, тривожний і дедалі більш гарячковий.