Найкумедніше в «Супершпигуні» те, що нерви головного героя лікує не напарник і не зброя, а групова терапія з людьми, яким самим не завадив би окремий нагляд. На цьому дивному контрасті фільм і грає найкраще: кримінальна операція йде своїм ходом, а поруч — незручні зізнання, зриви, ревнощі й романтика, яка виникає зовсім не в той момент, коли треба зберігати холодну голову. Ліам Нісон тут цікаво ламає власний суворий екранний образ, додаючи героєві виснаження, розгубленість і суху самоіронію. Сандра Буллок приносить у цю історію живу енергію, а Олівер Платт майстерно підкручує абсурд там, де напруга вже майже переходить у фарс. Режисер Eric Blakeney не женеться за великим екшеном — йому важливіше, як небезпечна робота починає тріщати під тиском особистих слабкостей. Через це Gun Shy 2000 року працює не як стандартна історія про спецоперацію, а як трохи нервова, трохи романтична кримінальна комедія про людей, які намагаються тримати себе в руках. Настрій у стрічки іронічний, метушливий і з легкою меланхолією.