Найцікавіше у «Забери мене на місяць» не сама космічна гонка, а те, як навколо великої історичної події починають зіштовхуватися контроль, імпровізація і чистий піар. Саме на цьому терті й побудований фільм Грега Берланті: NASA готує запуск, а в кадр вривається Келлі Джонс — маркетологиня, яка звикла продавати ідею так само впевнено, як інші запускають ракети. Її поява миттєво ускладнює життя Коула Девіса, директора запуску, для якого тут важить кожна дрібниця.
Скарлетт Йоганссон і Ченнінг Татум працюють на контрасті дуже точно: вона — про блиск, швидкість і маневр, він — про дисципліну, втому й відповідальність. На другому плані приємно з’являються Вуді Гаррельсон, Рей Романо та Джим Раш, додаючи сценам потрібний ритм і легку іронію. Це романтична комедія, яка не відривається від декорацій 60-х і не забуває, що за усмішками тут стоїть політичний тиск. IMDb дає фільму 6.6, і це якраз той випадок, коли стрічка бере не гучністю, а чарівною невимушеністю. Настрій після перегляду — легкий, дотепний і трохи мрійливий.