Найцікавіше в «Глорії» — не кримінальні розклади й не погоні, а дивна, нервова хімія між жінкою, яка щойно вийшла з в’язниці, і хлопчиком, що раптово опинився поруч у найгірший момент. Сідні Люмет будує Нью-Йорк як холодний, недовірливий простір, де кожна домовленість може розсипатися за секунду, а будь-яка допомога має свою ціну. Шерон Стоун тут грає жорстко, без прикрас: її Глорія не намагається здаватися героїнею, вона втомлена, зла, різка — і саме тому за нею цікаво спостерігати. Після трьох років у в’язниці заради свого гангстерського коханця Кевіна вона повертається по обіцяні гроші, але натомість знаходить семирічного Нікі, чию родину вже встигли знищити. Далі стрічка рухається як міський трилер із присмаком драми: через короткі діалоги, небезпечні зустрічі й постійне відчуття, що ґрунт під ногами ненадійний. Це кіно не про красиві жести, а про виживання, недовіру і випадкову прив’язаність. Настрій у фільму похмурий, напружений і по-справжньому міський.