Найболючіше в «Кальмарі і киті» не саме розлучення, а те, як діти починають говорити чужими образами, ніби позичили їх у дорослих разом із образами та самолюбством. Ноа Баумбах знімає цю історію без прикрас: Бруклін 1980-х, інтелігентна родина, де за розмовами про літературу, талант і свободу ховаються дрібна жорстокість, ревнощі й розгубленість. Двоє братів переживають розпад сім’ї кожен по-своєму, і саме в цих реакціях фільм б’є найточніше. Джефф Деніелс і Лора Лінні грають не «поганих» чи «хороших» батьків, а людей, які застрягли у власних амбіціях і слабкостях. Поруч — дуже влучні Owen Kline та Jesse Eisenberg, у яких підліткова незграбність виглядає майже документально. Комедійні нотки тут гіркі, незручні, подекуди навіть колючі, але саме вони роблять драму живою, а не показово серйозною. Це камерне американське кіно 2005 року з IMDb 7.3 працює не гучними сценами, а інтонацією, паузами й дрібними приниженнями, які запам’ятовуються надовго. Після перегляду лишається нервовий, чесний і трохи сумний післясмак.