Найцікавіше в «Білому палаці» — не сама різниця у віці, а те, як вона оголює класові, побутові й емоційні прірви між двома людьми. Він — молодий рекламник із впорядкованим життям і набором негласних правил, вона — жінка за сорок, різка, жива, без звички щось прикрашати. І саме в цій незручності, у зіткненні манер, досвіду й соціальних ролей фільм Луїса Мандокі знаходить свою інтонацію.
«White Palace» вийшов у 1990 році, але дивиться не як музейна мелодрама, а як чесна історія про потяг, сором, близькість і страх бути побаченим таким, яким ти є. Сьюзен Сарандон тут неймовірно точна: без глянцю, без кокетства, з характером, який не просить схвалення. Джеймс Спейдер добре тримає інший полюс цієї пари — стриманість, внутрішню розгубленість, звичку ховатися за пристойністю. Поруч з ними з’являються Джейсон Александр, Кеті Бейтс та Айлін Бреннан, додаючи сценам живої фактури. Це доросле, місцями колюче кіно про кохання без ілюзій, із теплим, трохи сумним післясмаком.