Найболючіше в «Дитячому потязі» — не сама дорога, а те, як семирічна дитина раптом має навчитися жити між двома світами. Повоєнна Італія 1946 року тут відчувається не як декорація, а як щоденна нестача, сором, голод і дорослі рішення, які лягають на плечі тих, хто ще надто малий для таких випробувань. Малий Амеріго їде з бідного Неаполя на північ, до заможнішої родини, в межах реальної післявоєнної ініціативи порятунку дітей від злиднів — і саме в цій простій, майже документальній передумові захована сильна людська драма.
Cristina Comencini знімає цю історію без надриву, уважно до деталей і поглядів, у яких більше за слова. У кадрі — Barbara Ronchi, Serena Rossi, Stefano Accorsi, Francesco Di Leva, а особливо важливим стає юний Christian Cervone: через його присутність фільм звучить чесно й дуже близько. «Il treno dei bambini» не женеться за великими ефектами, зате точно влучає в тему втрати, дорослішання і крихкої надії. Стрічка залишає по собі тихий, щемкий настрій із теплом, яке пробивається крізь повоєнну темряву.