Найболючіше в «Алькаррасі» те, як велика біда входить у дім не з гуркотом, а майже буденно: між ящиками з персиками, сімейними сварками, дитячими іграми й роботою, яку треба робити щодня. Карла Сімон дивиться на життя родини фермерів у каталонському селі дуже близько, без прикрас і без натиску на емоції — саме тому кожна сцена відчувається чесною. Після смерті власника землі його спадкоємець вирішує продати маєток, і для людей, які роками жили з цього саду, це звучить як вирок, хоча ніхто ще не вимовляє його вголос. У фільмі майже фізично відчуваються спека, пил, стиглі плоди, втома наприкінці дня. Josep Abad, Jordi Pujol Dolcet, Anna Otin, Albert Bosch і Xènia Roset грають так природно, ніби камера просто підглядає за справжньою родиною. «Alcarràs» 2022 року, створений Іспанією та Італією, — це не гучна драма, а уважне кіно про землю, працю і крихкість звичного світу. Після нього лишається тихий, терпкий настрій пізнього літа.