Найстрашніше в «Китайському синдромі» — не сама аварія, а тиша навколо неї. James Bridges будує напругу не на вибухах чи ефектних сценах, а на дрібних збоях, нервових поглядах і відчутті, що хтось дуже хоче, аби правда не вийшла назовні. І саме тому фільм 1979 року досі працює напрочуд гостро.
Історія починається з телевізійної репортерки, яка випадково натрапляє на тривожні речі на атомній електростанції. Далі драма повільно, але впевнено стискає простір навколо героїв: між журналістською етикою, корпоративною вигодою і реальною небезпекою для людей. Jane Fonda додає стрічці внутрішнього руху й напруги, Michael Douglas добре тримає ритм, а Jack Lemmon тут особливо сильний — його герой не зводиться до простих рішень і виглядає по-людськи вразливим.
«The China Syndrome» цікаво дивитися ще й як кіно про страх перед системою, яка вміє посміхатися в камеру. Це стриманий, розумний трилер із нервом великої суспільної драми. Після нього лишається тривожний, холодний настрій і неприємне відчуття, що контроль — річ дуже умовна.