Найцікавіше в «Людині, яка все знала» — не сам автор книжок про духовність, а те, як незручно йому жити серед людей, які чекають від нього готових відповідей. Арлен Фабер у виконанні Jeff Daniels — не мудрець із листівки, а втомлений, замкнений чоловік, чия слава давно почала працювати проти нього. Саме на цьому нерві John Hindman будує фільм: трохи іронії, трохи романтики, багато незручних пауз і розмов, у яких кожен шукає не істину, а бодай якусь опору.
Поруч із героєм з’являються жінка, що сама тягне життя на собі, і хлопець після реабілітації, який хапається за чужі слова, ніби за рятувальний круг. Lauren Graham додає історії тепла й земності, а Lou Taylor Pucci та Olivia Thirlby роблять її менш передбачуваною. Це кіно 2009 року не поспішає, не намагається здаватися глибшим, ніж є, і саме тому працює. Воно про самотність, розчарування і дивну потребу в комусь, хто скаже, як жити, навіть якщо сам не знає відповіді. Настрій у стрічки тихий, трохи меланхолійний, але з м’якою усмішкою.