Найцікавіше тут не сам турнір, а те, як команда чемпіонів виявляється зовсім не командою. У «Найкращі з найкращих» 1989 року бій починається задовго до виходу на татамі: у роздягальнях, на тренуваннях, у поглядах і образах, які ніхто не хоче відпускати. Американська збірна їде на поєдинок із Кореєю, але кожен із бійців тягне за собою власний характер, амбіції й старі рани. Через це спортивна драма працює не лише як бойовик, а й як історія про дисципліну, гордість і вміння поступитися заради спільної мети.
Robert Radler знімає без зайвого блиску, зате з відчуттям фізичної напруги. Eric Roberts додає нерву й внутрішнього надлому, James Earl Jones тримає все суворою присутністю, а Phillip Rhee та Chris Penn роблять командну динаміку живою й непередбачуваною. Бої поставлені так, що в них важлива не тільки техніка, а й емоція кожного удару. Це кіно з духом кінця 80-х: пряме, щире, трохи наївне, але саме тому чесне. Після перегляду лишається зібраний, бойовий настрій із легкою нотою поваги до суперника.