Найсмішніше в «Королях боулінгу» те, що тут шлях до великого успіху починається не з тріумфу, а з принизливого краху, який герой тягне за собою роками. Саме на цьому контрасті фільм і грає найкраще: колишній чемпіон, що давно збився з колії, раптом бачить шанс повернутися в гру — не власними руками, а через талановитого новачка. Із цієї авантюри виростає дуже жива, трохи безсоромна, але напрочуд точна комедія про невдах, азарт і мрію про реванш.
Вуді Гаррельсон чудово тримає образ людини, яка постійно робить не ті ставки, а Ренді Квейд додає історії дивакуватої щирості. Окрема насолода — Білл Мюррей: його поява заряджає кожну сцену самовпевненістю й хуліганським шармом. Попри спортивну основу, боулінг тут не просто декорація, а цілий світ зі своїми амбіціями, образами й кумедним пафосом. Стрічка 1996 року не намагається бути витонченою — вона б’є прямо, грубо й дуже влучно. Настрій після перегляду легкий, бешкетний і трохи ностальгійний.