Найсмішніше в «Часі розваг» те, як майбутнє тут виглядає незграбним і надто людським. Жак Таті запускає месьє Юло в стерильний, скляний, майже безликий Париж, де все блищить, дзвенить, відчиняється не вчасно і постійно збиває з пантелику. Поруч рухається група американських туристок, а десь на тлі готують відкриття модного ресторану, який ще буквально тримається на чесному слові. Із цього народжується комедія спостереження: без поспіху, без нав’язливих жартів, зате з десятками дрібних знахідок у кадрі.
«Playtime» 1967 року — один із тих фільмів, які хочеться не просто дивитися, а розглядати. Тут важливі відбиття у вітринах, дивна геометрія офісів, шум міста, випадкові зустрічі й те, як люди намагаються лишитися собою серед холодного комфорту. Jacques Tati не тисне на емоції, він уважно ловить абсурд повсякденності — і саме тому сміх виникає природно. У кадрі також Barbara Dennek, Rita Maiden, France Rumilly та France Delahalle. Стрічка залишає по собі легкий, іронічний і дуже уважний до деталей настрій.