Ідея навмисно поставити провал — уже сама по собі звучить як чудова комедійна провокація, і Mel Brooks розкручує її з таким нахабним азартом, що відірватися важко. «Продюсери» 1967 року працюють на межі абсурду, театрального хаосу й музичного фарсу, де кожна сцена ніби ще на крок сміливіша за попередню. Zero Mostel тут вибуховий, голосний, майже некерований, а Gene Wilder поруч грає зовсім інакше — нервово, тонко, з тією самою фірмовою розгубленістю, яка згодом стане його візитівкою. Їхній дует дає фільму головний ритм: один тисне вперед, інший панікує, і з цього народжується найкраще. Важливо й те, що це не просто низка жартів, а дуже їдка сатира на шоу-бізнес, марнославство і віру в те, що будь-яку авантюру можна красиво продати. Dick Shawn, Kenneth Mars та Estelle Winwood додають ще більше гротеску, і вся ця історія з кожною хвилиною стає дедалі безсоромнішою. Попри свій вік, стрічка не здається музейною — у неї живий, колючий, бешкетний настрій.