Найцікавіше в «Перехресті» — не сам любовний трикутник, а відчуття зависання між двома життями, коли будь-яке рішення запізнюється на кілька років. Марк Райделл будує фільм як емоційний рух назад і вперед: дорога, спогади, уривки розмов, погляди, в яких більше втоми, ніж пристрасті. Річард Гір грає архітектора Вінсента Істмена без героїчного блиску — це чоловік, який загруз у власній нерішучості й уже не може сховатися за успішною кар’єрою. Поруч із ним Шерон Стоун і Лоліта Давидович створюють зовсім різні полюси тяжіння: холодний контроль і живе, ризиковане почуття. Через це драма працює не як історія вибору між двома жінками, а як болісна спроба зрозуміти, де саме герой зрадив себе. У кадрі багато тиші, дорогих інтер’єрів, американських трас і тієї дорослої меланхолії, яка була дуже характерна для кіно 90-х. IMDb дає стрічці 5.4, але в ній є що ловити, якщо хочеться не ідеальної романтики, а гіркого, стриманого кіно про втрати. Настрій тут задумливий, прохолодний і трохи приречений.