Найдивніше в «Сатириконі Фелліні» те, що Рим тут не схожий на знайому античність із підручників — він радше нагадує гарячковий сон, де кожна зустріч, бенкет чи мандрівка існують за власними, майже міфічними правилами. Федеріко Фелліні у 1969 році зняв не історичну драму в звичному сенсі, а химерну, уривчасту подорож крізь перше століття, зібрану з окремих епізодів, образів і відчуттів. Саме ця розірваність працює на фільм: він не веде за руку, а занурює в чужий, тілесний, тривожний світ. У кадрі — Martin Potter, Hiram Keller, Max Born, Salvo Randone, Mario Romagnoli, але тут важливі не лише персонажі, а й сам простір, що постійно вислизає з-під ніг. «Fellini - Satyricon» має IMDb 6.8 і чесне 18+, бо стрічка відверта, місцями жорстка й зовсім не прагне бути комфортною. Це кіно, яке краще дивитися не заради сюжету як такого, а заради рідкісного відчуття — ніби блукаєш руїнами чужої уяви. Настрій після перегляду лишається густий, неспокійний і майже гіпнотичний.