Найсильніше в «У порту» — не бійки й не кримінальні розклади, а те, як страх вростає в щоденне життя докерів. Тут достатньо одного погляду, одного наказу «згори», щоб людина замовкла, відвернулася, зробила вигляд, ніби нічого не сталося. На цьому тлі герой Марлона Брандо, колишній боксер Террі Маллой, виглядає не як безстрашний месник, а як жива, вразлива людина, яка довго не може вирішити, ким бути далі. І саме це робить фільм таким болючим і чесним.
Еліа Казан знімає портовий Нью-Джерсі без прикрас: холодні причали, бруд, тісні квартали, розмови пошепки. Поруч із Брандо тут чудові Karl Malden, Lee J. Cobb, Rod Steiger і Pat Henning — кожен додає напруги не гучними сценами, а присутністю. Історія про корумповану профспілку, родинну лояльність і ціну мовчання досі звучить гостро, хоча фільм вийшов ще 1954 року. Не дивно, що IMDb тримає йому 8.1. Після перегляду лишається гіркий, важкий настрій, але й відчуття внутрішньої гідності, за яку варто боротися.