Найнеприємніше у «Фатальному потязі» не сам роман на одну ніч, а те, як швидко випадкова слабкість перетворюється на щось липке, нав’язливе й руйнівне. Adrian Lyne будує цю драму без поспіху: спершу майже буденна історія дорослих людей, а далі — дедалі тісніше кільце тривоги, яке стискається не лише навколо героя, а й навколо його дому, шлюбу, звичного ритму життя. Michael Douglas грає чоловіка, який намагається втримати контроль, коли все вже вислизає з рук. Glenn Close тут справді лякає не криком, а впертістю, холодною присутністю, небажанням зникнути з чужого життя. Поруч із ними Anne Archer додає фільму болючої реальності: наслідки тут б’ють не по абстрактній моралі, а по близьких людях. Для стрічки 1987 року вона досі відчувається гострою — безпечних дистанцій між персонажами й глядачем майже немає. Це кіно не про інтригу, а про ціну імпульсу, який запускає ланцюг подій. Після перегляду лишається нервовий, тривожний осад.