Найболючіше в «Плоть від плоті» — не сам злочин, а те, як він роками живе всередині людей, змінюючи їхні жести, мовчання і здатність довіряти. Стів Кловз зняв драму, де минуле не відпускає ні на мить: син убивці випадково зближується з жінкою, яка в дитинстві стала свідком страшної трагедії у власній родині. І від цієї зав’язки мороз іде не через ефектність, а через приреченість, яку відчуваєш майже фізично.
Dennis Quaid грає чоловіка з втомленим поглядом і внутрішнім надломом, Meg Ryan додає історії крихкості й тривоги, а James Caan приносить у кадр важку, незручну енергію, від якої стає не по собі. Це американське кіно 1993 року не поспішає, не тисне музикою і не намагається спростити моральні вузли. Навпаки — уважно дивиться на провину, пам’ять і близькість, яка виникає там, де її наче не мало бути. IMDb 6.3 тут радше натяк на стриману, дорослу річ, ніж на видовищність. Настрій у фільму густий, тихий і тривожний, із присмаком давнього болю.